Наш рід – частинка України, її маленька пісчинка. Але він віддзеркалює історію нашої Батьківщини, її тяжку долю. Сусідство і суперництво з Польщею, співіснування з вічними ски-тальцями – євреями – лишили свій слід в українській сутності нашого роду. Червоний переворот 1917 року та вся кривава історія радянського панування, включаючи голодомори та війни, вини-щила значну частину роду і, більшою частиною, найздібніших, цвіт нашого роду, обірвала окремі гілки родового дерева, скалічила долі та понівичила сім’ї. Та все ж, ми вижили, бо коріння наше українське – давнє, вічне, міцне. Працелюбні селяни з золотими руками, розумними головами і добрими, щирими серцями.

Як загальний висновок цієї праці мені хочеться наголосити на тих зусиллях, що до-клали наші предки для збереження доброго імені нашого старовинного українського роду, під-несення його рівня до стану родів, що викликають повагу, гордість нації. Хочеться надіятися, що юнь, торуючи свій життєвий шлях, облаштовуючи своє повсякдення, візьме на себе відпові-дальність за піднесення авторитету і ваги Роду і не допустить негідних кроків, що ляжуть пля-мою на нашу Історію, перекреслять усі досягнення наших Батьків, часто-густо окроплені їх кров’ю, як пожертвою в ім’я нащадків, тобто, нас з вами. Тож, нехай ця праця і буде тим обере-гом Роду, що вестиме кожного з нас до Божого світла - до здійснення задач, що стоять перед нацією. Притримуймося етики життя, етики Роду. Пам’ятаймо і поважаймо здобутки і розумо-вий потенціал пращурів. Не розмінюймося на всілякі дрібниці, цивілізаційне сміття, як то тю-тюн, горілка, псевдокультура - усе це нищить націю, починаючи, звичайно, з нас самих. Пова-жаймо, любімо і цінуймо своє українське, своє Родове. І працюймо, працюймо, працюймо ... Як працювали наші батьки, діди, прадіди. Бо праця творить Людину.

Сьогодні з гордістю можна відмітити звитяжців нашого роду, праця котрих піднесла їх імена на високий рівень Пам’яти і Поваги. Один досяг більше, інший – менше та всих єднає працелюбність, цілеспрямованість, порядність. Мало збереглося про життєві шляхи наших пращурів, та результати їх праці дозволили потомкам відірватися у розвитку від сучасників. В першу чергу це родини Павловичів,Гвоздецьких та Пилипенків, що були дворянами та одно-дворцями, тобто, володіли землею, майном, були вільними, позбавленими кріпацької залеж-ности. Це був клас середняків, можливо, тільки Павловичі належали до заможних, якщо роз-глядати з майнової, а не соціальної оцінки. В історичні часи, тобто, в часи, пам’ять про котрі ще не пішла в Країну Мертвих, значних досягнень удалося здобути Пилипенку Северину, Дмитровому братові, хоч статки і впали йому з неба, та керувати і примножувати майно - річ не проста і зможе далеко не кожний. На це потрібні здібності. Не можна обійти увагою і жит-тєвий шлях Хтодося Пилипенка та Семена Снісаренка - обидва були здібними особистостями і тільки умови руїни, в яких знаходилася Україна, звели нанівець усі досягнення, знищивши за-галом і носіїв його. Неординарними жінками була Палажка Дяченко та її донька Уляна. Я вже не говорю про шляхетську гілку роду, що яскравою зіркою талантів та здібностей освітила ледь не тисячоліття нашого буття. Комусь Доля дала більше, комусь менше, та всі були осо-бистостями.

За владарювання більшовицької Москви у числі середняків, чи інакше, середнього прошарку суспільства були Дорофей, Дмитро та Степан Денисенки. Розумовими здібностями відзначилися Поліна Денисенко, Уляна Підгайна, Іван Снісаренко, Надія Швець (Снісаренко). Двоє останніх були з числа учительської інтелігенції, що на той час було неабияким досягнен-ням. Не можу не наголосити на тій жертовності, що став основою життя, Підгайної Уляни Сер-гіївни, котра одна, без чоловіка, в страшних умовах радянської дійсности, зуміла не тільки ви-жити і виростити діточок, а й виховати їх, пустити в світ людьми достойними, освіченими і ро-зумними.
З сучасників варто відзначити досягнення Олександра Денисенка, що став професо-ром медицини, керівником відділу дослідження проблем серця науково-дослідного інституту у Петербурзі. Здібними та авторитетними завершили свою трудову стезю Раїса Сорока, Світла-на Діденко, Люся Рудяка, Анатолій Снісаренко (Іванович), Ала Рукавець. З молодшого поко-ління непогані досягнення має Анатолій Швець, Анатолій Денисенко та його діти Денис і Світлана, діти Раї Сороки - Люда та Тая, Світлани Діденко - Костя та Андрій, Віри Хоменко, Віталій Анатолієвич Денисенко, що були чи є учителями, здібними керівниками, парт- та профпрацівниками, спеціалістами з інших галузей. Напевне, назвав не всих, рід розрісся, не всих знаю, не всю інформацію удалося зібрати.

Як бачимо, рід, в основному, багатиться здібними, працелюбними, талановитими людь-ми, талановитими різностороннє - грали на різних інструментах Іван та Василь Снісаренки, і не тільки грали - самі виготовляли струнні інструменти (балалайки, гітари, скрипки), мали добрий, співучий голос і тонкий музикальний слух - Снісаренки Семен і Текля, їх діти - Василь та Іван, Світлана Діденко, дружина Луки Пилипенка – Катерина, дружина Максима Снісаренка – Ме-лашка. З часом, приріст здібностей і талантів, як бачимо, збільшується лавиноподібно. І хо-четься вірити, що зовсім недалекий час, коли енергія роду закумулює і дасть до життя зірку, що виведе рід на вищий рівень розвитку, на рівень перших особистостей - талантів державницько-го рівня. Вам слово, молоді! Плекайте свій рід, здобувайте йому славу.

І, напевне, найголовніше, що можна і повинні почерпнути з цієї праці. Родовід – це наша історія, історія кожного з нас, але з іншої точки зору – з точки зору «колективного». Це не тільки наші досягнення, це і наші помилки, наші промахи, чи огріхи, а ще – наші хвороби. Це – як медицинська картка, у котрій зібране життя членів нашого роду. Не для того, щоб зафіксува-ти цей факт, а для того, щоб нащадки могли будувати своє життя і життя своїх діток у такому руслі, котрий убезпечував би їх від спадкового лиха. І в плані здоров’я, і в плані побудови сус-пільних відносин. Тобто, знаючи, наприклад, вади роду Денисенків, нащадкам, що носять у со-бі гени цього роду, потрібно зробити над собою відповідні зусилля, щоб переступити через ті спокуси, що оточують нас усих і завжди, але спокушаються на них тільки ті, у кого є відповід-ні посилки у характері.

Я хочу привести слова з вірша-пісні сучасного українського самородка, всебічно та-лановитої людини : фізика, аспіранта, поета, музиканта і співака, як ми сьогодні класифікуємо, барда, Ігоря Жука “Лист з неоліту”.



Прочитайте його ще раз, не спіша, вдумливо. В усі віки, від Адама і до сьогодення, народжуючи дітей, люди сподівалися, що їх творіння будуть досконалішими, розумнішими за батьків. Бо інакше, навіщо народжувати, навіщо пускати в світ творіння, що, дегенеруючи, за-непастять ім’я свого Адама, ім’я свого Роду, своєї держави ? Не задля ж плотскої утіхи. Народ-жували по півтора - два десятки діточок. І, незважаючи на високу дитячу смертність, більшості – давали лад. Одним штрихом І.Жук виразив те, що вклав Бог у нашу підсвідомість, і чого до-тримувалися наші предки беззастережно. В основному, так воно й є. Та все ж, занадто багато у житті та світогляді молоді, поколінні, що йде нам на зміну, і такого, що не можна обійти мов-чанкою, про що хочеться і про що потрібно кричати. Не можна ж допустити, щоб ми вкотре наступили на ті ж граблі, зробили великий гріх і повторили ті ж помилки, яких допустилися предки – спочатку князі, а потім наш славний Богдан, а справедливіше буде сказати, що вони були тільки виразниками волі простолюду. Бо сучасні Кравчуки та Кучми не впали з неба, а поставили їх над собою ми з вами. З огляду життєписів наших предків, а, подекуди, ще й су-часників, легко простежити, що життєві шляхи їх з точки зору можливостей та свобод, або просто, можливостей бути щасливим на цій землі, напряму залежали від того суспільного ла-ду, що був присутній у той, чи інший період. Жили в колонії, то й були рабами. Таке й щастя мали, такі й долі були. Наше покоління залишає цей Божий рай. Замордовані комуно-фашист-ською пропагандою, з зламаною волею і прищепленою бацилою страху та пасивности, ми не виконали святого і першочергового нашого обов’язку по розбудові української України. Надія – на молодь. Бо дуже хочеться як не побачити, то хоч усвідомити, помираючи, що мрії та зу-силля нас і наших предків не були марними. То коли ж виростуть ті, на котрих покладаються надії і сподівання ? Я звертаюся до молоді : огляньте поглядом минуле і сьогодення, оцініть своє майбутнє. Воно ж не тільки ваше. Воно належить усим нам – усим нашим родичам – від давно відійшовших предків до ще ненароджених нащадків – ваших дітей та онуків. Наші давні предки жили в умовах, створених природою, де панівною була груба сила і цій силі протистав-лялися відповідні засоби – така ж груба сила, насилля. Сьогодні світ змінився, змінився карди-нально. Сьогодні діє Розум, діють високі технології – в усьому : в політиці, в інформатиці, на виробництві, в т.ч. і продуктів харчування. Це і добре, це і страшно. І не страшно, а дуже страшно ! Але жити потрібно. Так велить Бог. Значить, треба перебудовуватися під нові умо-ви, щоб вижити, щоб зберегти надбання предків, зберегти Божу сутність Людини. Я уже гово-рив і ще раз хочу наголосити, якихось 15 років тому змінилася епоха, ми ввійшли у нові умови існування. На той час число жителів України було зафіксовано на рівні 51 мільйона чоловік. Сьогодні нас всього 46,5 млн., тобто, щороку вмирає пів-мільйона людей. 500 тисяч! Щороку не стає однієї Білої Церкви. Враховуючи і тих, що народилися. Це не що інше, як екологічний геноцид нації.

Проте, варто зауважити, що людство стоїть зараз перед небаченою досі екологічною кризою – однією з найбільших в історії Землі. На відміну від усих попередніх, вона носить комплексний характер, торкається всих сторін життя. Гибель світу в результаті дій людини передбачалася з давніх часів, але не наступала. Та цей спокій обманний. Вчені наводять такий приклад. Якщо жабу вкинути в посудину з гарячою водою, вона моментально звідти вистриб-не. Коли ж її посадити в холодну воду, вона сидітиме спокійно, доки й не звариться. Сьогодні людство має багато спільного з жабою, вкинутою в холодну воду.

То схаменімося ж, ми ж розумні сутності. Саме Розум нас відрізняє від свині, чи овеч-ки. Поворушімо ж звивинами наших мізків. Оцінімо тверезо умови нашого життя. Все ж мож-на змінювати і для цього не потрібно грошей більше, ніж має кожний. От хоча б такий прик-лад. Дві молодих сім’ї, притому, я маю на увазі реальні сім’ї і реальні події, живуть у близьких за статками умовах, мають однакові рівні освіти і мають по одній доньці (я не називаю їх з по-гляду етичности). А які ж різні підходи до виховання своїх діток ! Одна – до безтями слідкує за тим, щоб, не доведи Господи, не заподіяти якоїсь шкоди дитинчаті, намагається дитині дати усе найкраще – чисту воду, здорову їжу, свіже повітря, з пелюшок дбає про духовний розвиток дитинчати – і класична музика, і колисанки, і книжечки, і рідну мову (це при тому, що мати росла у російськомовній сім’ї), друга ж – за власними примхами, чи потребами, дитину кину-ла напризволяще, навіть гірше – сама їй до рота суне всілякий непотріб – то цукерки, то коп-чену ковбасу, і все це може споживатися одночасно. Сьогодні ця дитина уже хворіє. Чи буде вона здоровою ? Звичайно, ні. То де ж у батьків, і, в першу чергу, у матері таке поняття, як со-вість, відповідальність ? Чи дадуть ці батьки повноцінних громадян своєї держави, здорових фізично і психічно? У здоровому тілі – здоровий дух.

Зміни, що відбулися у житті, це не примха Горбачова, це історична закономірність. То-му відкиньмо своє відношення до цих змін, а зконцентруймо свої зусилля на аналізі їх і роз-робці відповідних захисних реакцій. Зміни зачіпають різні сторони життя та я зупинюся тільки на тих, що зведуть нас у могилу, якщо не виробимо відповідної лінії життя. Відвідуючи архівні установи Києва, часто спостерігаю за молоддю – студентами і не тільки. При першій же зупин-ці автобуса вони стрімголов біжать до прилавка, ніби родом з голодного 33-го. Що ж вони ку-пують ? Печиво, напої, жувальну гумку, батончики, пиво. Дивишся на них і жахаєшся – в зу-бах – цигарка, в руках пляшка : раз того, раз того. Про яку свідомість може йтися ? Не знають історії Батьківщини, ростуть бур’яном при дорозі, по котрій тече життя, не усвідомлючи своєї ролі в ньому. Спілкуються тільки суржиком, який вони вважають російською мовою. Але ж на них, на вас, лежить обов’язок продовження роду, його чистоти і досконалости, лежить відпові-дальність перед майбутніми дітьми – за їх здоров’я, за їх генетичний апарат, за майбуття. Що ж ми робимо? У фашистських концтаборах Германії та Московії жертви прагнули вижити лю-бою ціною, спасти свою душу. Ми ж свідомо шукаємо смерть, як сліпі телята програмуємо се-бе на винищення. Це злочин перед батьками, злочин перед предками, перед Богом і перед май-бутнім. В українській мові : ніжній, мелодичній, не підбереш навіть потрібного слова для та-ких особистостей. Тільки, поєднавши москвинську та польську можна було б сказати : “без-мозглое быдло”. Невже хочеться, щоб ваші діти прокляли вас і ваші кістки за їх спотворені до-лі.

Що ж стосується важливости мови, як засобу спілкування, я вже говорив не один раз. Боляче усвідомлювати, що невігластво приведе, в кінці-кінців, до втрати державности і знову стануть українці добривом, гноєм для збагачення родючості рідної, але чужої землі. Мова - це необхідна і обов’язкова умова існування держави. Нема мови, нема – держави. Держава, нація і мова цієї нації – це єдине ціле, створене тисячоліття тому. Нехай воно носило інші назви та інші форми – община, рід, чи якась інша спільнота, суть від того не змінюється. Ці утворення, як і кожна людина, навіть кожний атом, має своє поле, свою ауру. Якщо нація врачає свою мо-ву, переходить на іншу, поле руйнується. Нація занепадає, занепадають і її складові – сім’ї. Що у такої людини, що у такої нації ніколи не буде ні щастя, ні здоров’я, ні добробуту. Україна нині – яскравий приклад цього процесу. При 80 відсотках українців у державі, користуються рідною мовою небагато. Тому й маємо такі зграї «регіоналів», комуняк, всіляких соціалістів, тому з нами бідність, розбрат, безлад, хвороби. Не переймаються рідною мовою і державці. Боюсь (і підстви такої боязні – на поверхні), що їх цілі – інші. Існує, наприклад, така думка в суспільстві. Ізраіль має гроші, багато грошей, але не має землі. На тому клаптику мертвої зем-лі, де їх посадили, не вщухають конфлікти. Чому б не перекупити шляхом якоїсь темної обо-рудки багатющу Україну, звівши залишки колишньої нації до могильників, а на їх місці розбу-дувавши квітучу і могутню державу, що правитиме світом ? Сьогодні євреї керують Сполуче-ними Штатами, у наших владних структурах їх також не менше 80 відсотків. Тож, такі плани виглядають дуже реальними.

Не можу обійти мовчанкою коріння цього явища. Ось уривки доповіді Алана Даласа :
«Посіявши хаос, ми невидимо замінимо їх цінності на фальшовані і заставимо їх у ці цінності вірити ... Науки, література, кіно – все буде відображати і славити тваринні, нелюдські почут-тя. Ми будемо підтримувати тих, хто насаджує культ сексу, насилля, садизму, зради ... Цю ро-боту ми розпочнемо з дитячих років. Головну ставку зробимо на молодь, будемо її розбещува-ти. Зробимо її цинічною, вульгарною, космополітичною».

Згідно з цією програмою нас (українців) через 10-15 років має залишитися 10 млн,... по суті, не людей, а манкуртів, зомбованих нелюдей з рабською психологією і тваринними інс-тинктами.

Я не буду подавати теоретичні постулати, скажу лише, що дитина між 8-18 роками легко сприймає са́ме негативне з повсякденного життя, що проявляється у неї у вигляді агресії, жорстокості, бунті проти всих і вся. Якщо батьки не змогли допомогти їй у цей період і дитина втрапила у цю пастку, то вона «помирає» еволюційно, трясовина її засмоктує і тримає вже до самої смерти. Щоб не скотитися до спокус, а це не тільки алкоголь, тютюн, наркотики, а і му-зика та інформаційний простір, необхідно мозком накопичити інформацію нової якості та об-сягу. Уже говорилося, що інформацйний простір українцям не належить. Не кращі справи й музикою. Сучасна музика перенасичена звуками низької частоти, що ритмічно повторюються. Такі звуки викликають часткове руйнування якісних структур клітин та еволюційне блокуван-ня, руйнують духовну сутність людини. Низькі частоти (6-8 Герц) взагалі є зброєю. Вони вик-ликають незворотні процеси в клітинах, в першу чергу, мозку і людина помирає. Тож, у цей період розвитку дитини, коли твориться особистість, надзвичайно важлива всебічна освіта, вивчення філософії, історії, природничих наук, мистецтва, літератури, інших гуманітарних дисциплін.

Доречно буде, думаю, навести кілька речень з наукових статей, що висвітлють пробле-ми розвитку націй на сучасному етапі з поглядом у недалеке майбутнє. Щоб було зрозуміліше, наведу кілька безперечних істин, чи аксіом. Життя на Землі розвивається від простих до все більш складних організмів, які з часом витісняють своїх попередників, займаючи панівне ста-новище на планеті, щоб згодом поступитися більш досконалим наступникам. Відбувається це шляхом міжвидової боротьби. На сьогоднішній день Земля наша досягла оптимальної темпера-тури і набула стабільності, незмінності в геологічному розвитку. Такої ж стабільності досягли усі класи живих істот, давно завершивши розмежування по видам. Тобто, вівці не їдять м’яса і не виють, вовки – не пасуться і не мекають, і т.д.

У біологічному класі людей процес розмежування по окремих видах відбувається зараз. Первісний поділ на окремі народи зі своєю мовою та звичаями уже завершився. Зараз відбувається процес виділення, оформлення біологічних паразитуючих видів людей, анало-гічно, як колись із ссавців виділилися гієни, кішки, вовки та ін. Цей процес супроводжується бурхливим розвитком прогресу, цивілізації. Тобто, це не що інше, як поборювання психіки людей-творців психікою людей-паразитів, або, іншими словами, накиненню людству ідеології на присвоєння результатів чужої праці експлуататорами. Нині ми бачимо у всих народів міша-нину із людей-творців та людей-паразитів. Згодом у одного народу буде дедалі більше людей-паразитів, і менше – творців, у іншого – навпаки. Напевне, подібно до тваринного світу цей процес буде продовжуватися до повного перетворення одного народу на паразитуючий, інших – на творящий.

Постійне прагнння окремих народів до світового панування – це прорив у напрямі се-бе як паразитуючого біологічного виду.

Під час еволюції загинуло багато родів, племен, народів. Одних винищено фізично, ін-ших – поневолено і асимільовано. Найбільший шанс закінчити у майбутньому еволюційний розвиток має народ, який сповідує національну ідеологію. Така ідеологія гуртує націю, живить патріотизм народу. А єдність нації – запорука успіху у боротьбі за виживання як біологічного виду.

Дуже стисло, та все ж, думаю, зрозуміло. Ще не пізно Україні зайняти відповідну ні-шу у світовій спільноті. Але це стане можливим, коли ми станемо українцями. Ще і ще раз на-гадую: мова – нація – держава – це єдність. Інакше, що людина без голови ...

Повертаючись до теми, я й кличу до молодих : розумні і талановиті, працьовиті і воле-любні, що ж не дбаєте про Батьківщину, про рід свій, про діточок своїх ? Відірвіться від омани – комп’ютерів, телевізорів, псевдомистецтва, скиньте з себе удавку лінощів, прочитайте хоч одну Книгу, саме Книгу з великої букви - Історію України (тільки не радянську). Зараз багато видають під різним авторством, наприклад, Р.Іванченко “Історія без міфів”, а також Бойко, Горобець, Ідзьо, Стороженко та багато інших. Прочитайте, подумайте і поверніться до коренів України, до пам’яті наших предків, завдячуючи котрим ми отримали розум, отримали талант і життя. Поклоніться їм низенько за це і прийміть від них духовну естафету. Колись міфічний Мойсей водив пустелею жидів впродовж сорока років, щоб перетворити ситих, а тому лінивих і байдужих до долі нації рабів у войовничих і безжальних воїнів. Тобто, через голод, злидні і негаразди гуртував їх навколо жидівської ідеї месіанства. То українці ж уже багато століть жи-вуть у тваринних умовах рабства, злигоднів, нищення і тортур. Невже ми, з’ївши сьогодні ку-сень хліба, добре змащений маслом, забули про вчорашній, буквально, вчорашній, день. Ще ж живі, в багатьох випадках, діди та бабусі оцих жирних та тлустих онучат, що своєю тяжкою са-мовідданою працею творили добробут їх батькам, а через тих - і їм, онукам. Невже потрібна знову вікова пустеля, рабство і поневіряння ? То схаменімося ж, українці !

Завершуючи цю працю, я хочу підвести підсумки і зробити узагальнюючі висновки. Для тих, хто захоче прислухатися, хто захоче продовжити життя свого роду і продовжити своє життя, точніше буде, прожити своє життя сповна, при тому, зберігаючи здоров’я і життєвий дух, дати дітям та онукам хоч найпростіші норми та правила життя і виживання.

Розпочну з запитання, що стоїть перед людством з самого початку життя на землі: “Хто ми і навіщо прийшли на землю, яка наша місія? Чіткої відповіді на ці питання ще не дав ніхто, жоден філософ. З практики людства, з практики світових релігій можна дійти висновку - людина зобов’язана виконати програму, суть якої вона не знає і, напевне, не повинна знати.

Доречно коротенько переповісти притчу, що її повідала Наталя Околітенко (відомий біолог) в одній із своїх статей. На дні озерця жила оригінальна наяда, що рухається як косміч-ний кораблик, викидаючи з себе струмінь води. Пройшовши кілька линьок, тобто, полишаючи свої «сукні», що ставали тісними, вона якось, розговорившись з подругами, запитала: - А що там, нагорі, куди відходять наші старші родичі і звідки йде світло? - Не знаємо, відповіли ті. Напевне, смерть. Там же нічим дихати. Звідти ніхто ніколи не повертається. Могла б розповіс-ти жаба, вона там буває, та вона ж наш ворог, їй краще й на очі не попадатися, бо з’їсть.

- Я коли піду і залишуся живою, обов’яково повернуся і розповім усим.
І ось настав час, коли якась нестримна сила підхопила її і понесла на поверхню, до світла. Її викинуло на берег змучену, кволу. Там вона пройшла ще одну линьку з усима її неприємностя-ми і перетворилася на казкової краси бабку – зі смарагдовим черевцем та кришталевими крильцями.

- Гей !- гукнула до неї жаба. Вернися ж туди, де щойно була, розкажи всим, що з тобою стало-ся. Ти ж обіцяла !

- Що ти вигадуєш, стара жабо? Я там ніколи не була. Хіба там можна жити ? Там нічим дихати і ніяк політати.

Багато хто з нас поринав у роздуми ... Ми знаємо, що тіло – то шкірка, оболонка нашої свідомості. Воно залишиться на Землі. А як же свідомість, душа ? Що буде з нею, котру ми так довго плекали, котра росла в нас, визрівала, вдосконалювалася ? Хіба вона може зникнути без сліду ? Звідки ми прийшли в цей світ і куди підемо ?

Існує багато релігій і всі вони закликають до життя, до праці. Того ж вчать і люди муд-рі, вчені. Тобто, праця - фізична і розумова (кому що дано) в поєднанні з інтелектуальним і ду-ховним розвитком, повинні бути удолею кожної людини. Та існує ще одна складова, яку не можна оминути, це здоров’я. Недарма ж казали мудрі греки “В здоровому тілі - здоровий дух”. Виконання перших двох задач забезпечується розвитком виробничої та наукової складо-вих цивілізації. Третю складову – здоров’я світові держави, у т.ч. і Україна, будують з точки зору, власне, інтересів держави. Її ж інтереси досить прагматичні - громадянин повинен жити стільки, допоки приносить користь державі, іншими словами, живи, допоки працюєш. Ця кон-цепція іде врозріз з космічними законами, згідно котрих, людина корисна для космічного ладу не залежно від віку, а в залежності від стану свого здоров’я - як фізичного, так і духовного. Напевне ж, всі читали, або чули про існування космічного інформаційного поля. Вигадка це, припущення, чи дійсність – ніхто не знає (поки що). Але кожна людина, що має життєвий дос-від, відчуває існування чогось Найвищого, чи то Бога, чи то Долі, чи то Космосу, чи чогось іншого. Тому для дорослих мої слова – не відкриття. А молодь я прошу прислухатися до моїх порад. Впевнений, шкоди вони не принесуть нікому. Користь отримає кожен, хто захоче і змо-же їх дотримуватися. Найперше, підступаючи до цієї теми, не можна обійти духовної складо-вої людини, її віри, її морального обличчя, її Душі. Я не буду торкатися ідеологічного боку цього питання, чи інакше, філософського аспекту цієї проблеми, а зачеплю її тільки з практич-ної сторони.

На моє тверде переконання будувати своє життя необхідно у суворій, аж до аскетизму, атмосфері моральности, Віри, Закону. У такому ж ключі потрібно виховувати і своїх нащадків, виховувати словом і власним прикладом. Людину, що живе по законах, що превалюють у краї-нах цивілізованого Заходу, чекає не кара на Небесах, а тут, на землі. І настає вона швидко, до-сить швидко. Я говорю про хвороби, ВІЛ та СНІД, в першу чергу. Сьогодні на Черкщині, за словами фахівців обласного Центру з профілактики та боротьби зі СНІДом, не менше 20 тисяч ВІЛ-інфікованих. По їх словам, на Черкащині сьогодні немає жодного села, де б не було ВІЛ-інфікованих людей. Тож, мораль, сувора мораль повинна бути нормою життя кожної родини. Дитина повинна виховуватися з усвідомленням не тільки страху за своє життя, а і з прищепле-ним патріотичним почуттям любови до своєї землі, до своєї Батьківщини, до своєї нації. Хоч, звичайно, Віра потрібна не тільки для цього, а може й зовсім не для цього. Але складова мора-лі випливає якраз з Віри.

Не виключено, що існує у нашій Космічній Системі і явище полінгенезії, тобто, бага-торазові втілення Душі в тілесну оболонку. Я не стверджую, що це саме так, але ж не можна і заперечити цього, як і Бога. Тому краще знати деякі норми і дотримуватися їх, якщо ми не мо-жемо робити цього, уособлюючи себе Людиною. Сучасні дослідники явища полінгенезії стверджують, що, за рідкими винятками, людина перевтілюється в рамках свого роду, свого народу, своєї Батьківщини. Тому варто завжди пам’ятати, що у наступному втіленні ми отри-маємо те, що залишили після себе:

- залишимо після себе здорових дітей, народимося в здорових тілах ;
- залишимо після себе чисту природу, народимося у земному раю, а не на смітнику ;
- залишимо після себе культуру, народимося у світлі і знатимемо хто ми, звідки прийшли, куди йдемо.

Для забезпечення високої духовности і моралі необхідно повністю відмовитися від вживання алкоголю. Слід усвідомити, що алкоголь – це стаття доходу, і великого доходу, саме держави. Тому вона й сіє культ п’яниці у суспільстві. Протистояти цьому – наше завдання. Завдання архиважливе. До речі, саме завдячуючи горілці вимерло село. Без усвідомлення цьо-го не можна говорити ні про Віру, ні про мораль, ні про здоров’я. Це всерівно, що вранці бити поклони Богу, а ввечері обніматися з Дияволом. Так жити не можна. Так швидко припливеш до Стіксу, тобто, до Смерті, до Пекла.

Поза всяким сумнівом, куріння, всілякі стимулюючі та наркотичні речовини також по-винні бути поза Законом. Без винятків.

Під заборону (у масштабі сім’ї) необхідно поставити усі продукти, вироблені промис-ловістю. Усі вони несуть Нездоров’я, скорочують життя, додають прикрощів, приближують Смерть. А ще поповнюють чиїсь гаманці за рахунок вашого. І не тільки гаманця, а і здоров’я.

Харчуватися необхідно тільки натуральними, найпростішими продуктами і, дуже ба-жано, вирощеними на власній землі. Слід максимально виключити з раціону цукор і сіль.

Варто усвідомити, що Земля наближається до проблеми перенаселення і, відповідно, нехватки води і продуктів харчування. Влада більшості держав в цілях вирішення цієї пробле-ми, а також з метою збільшення прибутку, в першу чергу, для власних потреб, виробила кон-цепцію приведення тривалості життя своїх громадян, а, особливо, громадян інших країн, до певних меж, при цьому дотримуючись християнських норм вкорочення віку – без пострілів та іншого насилля. Діє розум і технології. Винайшли усілякі харчові добавки, а, найголовніше і найефективніше, геннозмінені, або модифіковані продукти. Для нас, громадян, велика пробле-ма захиститися від цієї гидоти. Практично неможливо виявити ці продукти. Приладів широко-го використання сьогодні не існує, а лабораторія – одна на Україну, у Києві. Як стверджують вчені такі продукти спотворюють генофонд нації, позбавляючи, в кінці кінців, здатности на-роджувати дітей. Цього нам тільки й не вистачало ! Після голодоморів, чорнобилів та ординсь-ких експериментів. Тому й необхідно вирощувати продукти самому, або так, чи інакше, вирі-шити цю проблему, щоб уникнути, або зменшити цю загрозу.

Я не буду розписувати всих тонкощів здорового способу способу життя. Це не таєм-ниця. Існує безліч матеріалів на цю тему. Хто усвідомить себе Українцем, хто оцінить небез-пеку, що висить над нашою нацією і нашим Родом, як частиною нації, зокрема, хто зможе ски-нути з себе хомут раба, що зрісся за віки з нашою суттю, зможе стати вільною і розумово неза-лежною особистістю, тому не буде перепон для здійснення запланованого.

Я не знаю, скільки мені відведено всевишнім, але я відчуваю, що сьогодні, у свої 70 я маю право і зобов’язаний звернутися до молоді, до дітей, до своїх дітей також. Я дуже хочу, щоб мене почули. Почули серцем. Часто ми слухаємо і не чуємо. Тому прошу почути серцем, почути розумом, оці мої, можливо, вже передсмертні слова, що кричать з моєї Душі. Цінуйте те, що дароване вам Богом, цінуйте Життя. Ви отримали в дар і тримаєте в руках Чашу. Чашу, вщерть наповнену Життям. До цієї Чаші більше не буде добавлено жодної краплі. Ніколи. Ні за яких обставин. З неї можна тільки брати : вилити її вміст, бездумно розплескати, розтринь-кати його, як розплескують вино за святковим столом, а можна користуватися вмістом економ-но, щоб вистачило подовше. Не кожний уміє пити економно, але то – питання інше. Цьому треба вчитися. Але свідомо розплескувати вміст, щоб показати : що? Розум ? Щедрість ?

Так, я про спосіб життя, його організацію, про звички, і про шкідливі – найперше. Тю-тюн, алкоголь та інше. В мусульманських, будистських країнах, та і у нас деякі прошарки на-селення усі заходи : весілля, народини, прощання, зустрічі з родичами, друзями проводять за бесідою, за чаєм, за піснею. Колись це було і у нас. Сьогодні ми не знаходимо теми для розмо-ви без чарки ні в будень, ні в свято. Ще гірше справи з тютюном. Якщо від алкоголю отриму-єш хоч тимчасове вдоволення. То тютюн і цього не дає. Тільки розпліскуюш вміст своєї Чаші і не більше. Розпліскуєш, творячи злочин і по відношенню до Творця, тобто,того, хто її вам да-рував, і до самого себе, і до своїх дітей. Бо саме дітям ти мусиш віддати всього себе, свій дос-від, свої знання і досягнення (як це зробила, наприклад, Снісаренко Уляна Семенівна). Не нес-ти ж їх у могилу, у прах. Подивіться сьогодні на стан сучасного села, огляньтеся на своїх роди-чів. Більшість молодих чоловіків уже давно перестали топтати ряст і в могилу звела їх саме го-рілка. Чи варто міняти п’ять хвилин безпам’ятства, задурманеної свідомости, коли на похмілля стидно дивитися у вічі навколишнім, міняти на ціле життя ? Пам’ятаю, батьки не обідали і не вечеряли без чарки; що отримали вони від цього – задоволення ? А втратили – роки життя. При тому, їх випадок – не найгірший.

Варто пам’ятати і Того, хто вам її наповнював. Вона ж наповнюється з якоюсь метою, з якимось замислом. Варто задуматися.

І вже зовсім наостанок, хочу привести одну сучасну притчу.

Професор філософії, стоячи перед аудиторією, узяв п’ятилітрову скляну банку і напов-нив її камінням. Кожний камінець мав не менше, як три сантиметри в діаметрі.

Відтак запитав студентів, чи повна банка? Вони відповіли : так, повна.

Після того він відкрив банку горошку і висипав горошинки у велику банку, трохи по-трясши її. Природно, горошок заповнив вільне місце між камінням. Ще раз професор запитав у студентів, чи повна банка? Відповіли, так повна.

Тоді він узяв коробку, наповнену піском, і насипав його в банку. Природно, пісок за-повнив вільне місце і все закрив.

Ще раз професор запитав у студентів, чи повна банка. Студенти відповіли : так, і цього разу однозначно, вона повна.

Тоді з-під столу він ще витягнув дві банки пива і вилив їх в банку до останньої краплі, розмочуючи пісок. Студенти засміялися.
- А зараз я хочу, щоб ви зрозуміли, що банка – це ваше життя, - підсумував професор. Каміння – це найважливіші речі вашого життя : сім’я, здоров’я, друзі, діти – все те, що необхідно, щоб ваше життя все-таки залишалося повним навіть у тому разі, коли все інше загубиться. Горо-шинки – це речі, які особисто для вас стали важливими : робота, будинок, чи квартира, автомо-біль. Пісок – це все решту, дрібниці. Якщо спочатку заповнити банку піском, не залишиться місця, де могли б розміститися горошинки і каміння. І також у вашому житті, якщо витрачати весь час і всю єнергію на дрібниці, не залишається місця длдя найважливіших речей.

Займайтеся тим, що вам приносить щастя : грайте з вашими дітьми, приділяйте час подружжю, зустрічайтеся з друзями. Завжди буде ще час, щоб попрацювати, зайнятися при-биранням удома, полагодити і помити автомобіль. Займайтеся, насамперед, камінням, тобто, найважливішими речами в житті ; визначте ваші пріоритети : все інше – це лише пісок.

Після цього одна студентка піднесла руку і запитала професора, яке значення має пи-во.

Професор посміхнувся:
- Я радий, що ви запитали мене про це. Я це зробив просто задля того, щоб довести вам : яким би не було ваше життя заповненим, в ньому завжди знайдеться місце для пари банок пи-ва.